ЛРК. „Рідне село моє – Соломія. (Образ рідного села Соломія у творчості поетів рідного краю)”

      Література  рідного краю

     Літературно – музична композиція

     Вчитель     НВК «ЗНЗ І-ІІ ст. – ДНЗ»   с. СоломІя

     Блашків Галина Василівна

Тема:  „Рідне село моє – Соломія. (Образ рідного села Соломія у творчості поетів рідного краю)”

Мета:

 - познайомити учнів із літературою рідного краю, зокрема із життям і творчістю поетів Гайворонщини:

сприяти виробленню в учнів навичок знаходити, систематизувати та узагальнювати потрібний матеріал;

сприяти виробленню прагнення до пошукової та дослідницької роботи;

розвивати зв’язне мовлення;

удосконалювати навички виразного читання поетичних та прозових творів;

виховувати любов до Батьківщини, рідного краю, прагнення примножувати його велич і красу.

Обладнання:

 портрети та фотографії письменників, малюнки учнів про рідне село та до творів поетів.

Вед. 1 Рідний край! Дорогий серцю батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси, й доли, високі блакитні небеса. Хіба є що на світі краще за це миле серцю дозвілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну?

Вед. 2 Рідний дім, дорога батьківська хата, ласкава оселя. Тут ми народилися, вперше побачили світ, уперше зробили крок, а потім, вийшовши на поріг, перед нами відкривається чарівний світ. Коло вікна ростуть, цвітуть вогнисті мальви, соняшник, вишня. А над хатою синіє високе безкрає небо...

Вед. 3 Рідне село моє! Розквітле, уквітчане... Оксамитно-темними стрічками стеляться городи, подвір’я й будинки потопають у сніжно-білій, незаймано-чистій заметілі вишневого квітування.

 Вед. 4          Соломія

                                                           Станіслав Стриженюк

Село мого дитинства – не моє.

Я з часом все гостріше розумію,

Як час біжить,Коли бажання є

Заїхати в маленьку Соломію.

В брилі з соломи дід Солом`янчук

В уяві ніби вигадка казкова.

О solo mia! Італійський згук.

О Соломіє – українська мова!

І пам`ять обступають валуни,

Де млин, мов декорація з вистави.

І дріб`язки забуто, а гукни –

І відгукнеться тільки величаве.

Я безліч раз у небі пролітав

Над голубою жилкою. Тоді я

За хмарами і в блискавки питав:

Ти присвіти, а де ж та Соломія?

І ліс, мов лис, спалахував рудий,

І спомин плив, як листя за водою,

О solo mia! – батько молодий,

І мати йде на зустріч молодою.

Вона в мені співає про любов,

І все на світі вічне, як ніколи.

І я лечу.

І я кричу:

Агов!

І лиш луна доносить тихе Со – ло…

     Цей вірш написав Станіслав Савович Стриженюк, поет, народився 3 березня 1931р. в с. Гайвороні. Працював начальником Одеського обласного управління культури, головним редактором кіностудії, редагував альманах «Горизонт», автор багатьох збірок поезій:

«В братнім краю», «Земля орлів», «Рубікон», поема «Слава Ковалівна», «Моя Платанія», «Журавлинь», «Пасати – вітри постійні», «Гавань синього літа», «Облачные фрески», «Стихія на семи вітрах», «Красень-світ», «Крило», «Квітка долі твоєї», Ім`я твоє шепчу» та ін..

Вед. 1 Село... Багате, щасливе, уквітчане... Але чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променилися радісно очі? Давайте заглянемо в історію, повернемося у ті далекі часи коли виникло село. А допоможе нам в цій подорожі книга нашого односельчанина Петра Пилиповича Фещука  "Нариси з історії с.Соломії".

Вед. 2   Фещук Петро Пилипович ( 15. 11 1923 р. – 23.03. 2001р.) закінчив Гайворонську середню школу №1 в 1941 році. Зразу ж після випуску в школі його забрали на фронт. Військовий льотчик, ветеран війни, призваний в армію у 1941 році, демобілізований в жовтні 1946. З початку 1947 року призначений директором Соломіївської початкової школи і учителем молодших класів. Влітку 1947 року закінчив Бершадське педагогічне училище, в 1952 році заочно – Вінницький учительський інститут, в 1961 р. – історичний факультет Одеського університету ім.Мечникова.

Петро Пилипович вийшов на пенсію з посади директора школи в 1984 році, з посади учителя історії – ще через чотири роки (1988 р.). Він ветеран війни і праці, нагороджений значком “Відмінник народної освіти УРСР” і медаллю Макаренка.

Петро Пилипович Фещук працював викладачем історії та директором Соломіївської школи на протязі 37 років. Добре знав свій край, бо народився і проживав у ньому, а також з розповідей односельчан.

 В своїй книзі «Нариси з історії Соломії» в  колоритній формі розповідає про відомі йому події. Вміло передає розповіді односельчан.

Книга становить інтерес для нинішніх і майбутніх поколінь.

Виступ учнів, які дібрали матеріал про історію села.

    Уч. 1 З давніх давен люди поселялися біля річок та озер, які давали їм життєдайну воду, приносили їжу та одяг.

Річка Південний Буг.

. За крутим поворотом р.Буг лежать землі Гайворонського району, до річки туляться села: Солгутове, Соломія, Бугове, Казавчин.

Село Соломія розташоване за 4,5 кілометрів від села Солгутове і міста Гайворон, що на лівобережжі. Ніби продовженням села Соломії є село Бугове, їх розмежовує лише невелика річечка Млинок, яка бере початок з джерела «Іванкова криниця», що за селом Котовка.

Уч. 2  У 1908р. на півночі села на р. Буг побудовано млин на турбінній передачі з кам`яними стінами. Цей млин належав графові Березовському. Його побудував технік-будівельник Лозінський, який користувався цим млином на протязі 10 років після завершення його будівництва. Вище цього млина дещо пізніше був побудований Хтодеїв млин, нижче Чернегів млин. Це були споруди кінця XVIII століття. Після закінчення їх будівництва не витримав конкуренції і був розібраний млин на річці Млинок. Хтодеїв і Чернегів млини зруйнувала весняна повінь річки Буг в 1932 році. Тієї зими випало багато снігу, весна була затяжною, сніг почав танути лише 12 квітня. Такої повені старожили раніше не пам`ятали. В деякі хати люди заїзджали човнами. Мені виповнилося тоді дев`ять років і я пам`ятаю: стояв за татовою клунею і дивився, як по річці плив дах, вкритий листовим залізом, і по ньому бігали щурі. Це був дах з Чернегового млина. Ще пливли пором, потоплена худоба.

Тієї ж весни крига зруйнувала ще два млини, що знаходилися за 500-900 метрів нижче річечки Млинок: «Бандурівський» на півночі села Бугове і «Піщанський» - вище нього. Лід замерз тієї зими товщиною 40-50см, крига була ніби тараном для руйнування млинів.

Будівництву млинів на р.Буг сприяла місцевість: наявність кам`яних порогів у північній і південній частинах села.

На лівому березі р.Буг в селі Антоньове на нижніх порогах було ще два млини: «Чорного пана» та «Мовчанів». Вода приводила в рух дерев`яне колесо - рушій всієї системи млина.

До наших днів зберігся лише один млин, двоповерховий кам`яний, вік якого понад сто років.

Уч. 3    Старий млин у Соломії 

                                          Костянтин Лесьєв – Лесь

        

Пам`ятаєш, друже,

Вечора одного

Йшли ми понад Бугом

До млина старого.

В надвечір`ї захід

Пломенів щосили,

В річкових порогах

Хвилі плюскотіли.

Сплескувала риба,

Блиснувши лускою,

Сутінки лягали

Тихі над рікою

Згодом в дивосвіті

Все навкруг німіє…

До млина старого

йшли ми в Соломію

Ось і він. Чорніє

В присмерковій тиші.

Денними трудами

Ніби й досі дише.

Заставки дубові

Воду запинили,

Щоби вранці жорна

Весело гуділи.

Щоб надія людям

Осявала лиця:

На столі лежала

Свіжа паляниця.

…Гостро пахне мливом,

Пліснявою, пріллю.

М`ятою – казковим

Приворотним зіллям.

Видно й нам те зілля

Службу послужило –

До рідного краю

Нас приворожило.

Так приворожило,

Що немає сили

Душу відірвати

 Від куточків милих.

Будем їх любити

В радощі і в горі…

Над Південним Бугом

Зароїлись зорі.

Ніч така, що й слова

Вимовить не смію.

Вкарбувався в пам`ять

Шлях на Соломію.

У долині стежка

Між камінням  в`ється,

…Від краси земної

Дужче серце б`ється.

Костянтин Костянтинович  Лесьєв-Лесь(17.10.1932, м. Санкт-Петербург – 25.05.2004, с. Солгутове) – учитель, поет. За роки своєї плідної творчості підготував до друку збірки поезій «Люблю тебе, мій пречудовий світе», «Неопалима купина», «Чудасія», «Дотиком серця», «Да святиться ім`я Твоє». Був членом обласного літоб`єднання «Степ», головою районної літературної студії „Джерело”. На його слова написано 20 пісень.

   Уч. 4 Місцевість села була придатною для життя давно. Про те, що тут поселялися первісні люди, маємо докази археологічних знахідок періоду III-II тисячоліть до нашої ери.

· Кремінна сокира та рогова мотика, що датуються часом переходу від Трипільської культури до ранньої бронзи ( кінець III - початок II тисячоліття до нашої ери). Ці давні предмети знайшов Рудь Гнат Лукович, копаючи яму для погреба;

· Кам`яні сокири характерні для періоду середньої бронзи середини II тисячоліття до нашої ери;

· Бронзовий двовушковий кельт Сабатинівського етапу зрубної культури доби бронзи ( XII-XII століття до нашої ери);

· Прясла, мабуть, усі Черняхівської культури – II-VI століть нашої ери.

Інший житель села, Мулько Василь Степанович, що живе недалеко від садиби Рудя Гната Луковича, теж викопав кам`яну булаву і кістяну ложку. Ці знахідки відносяться до періоду, якого краєзнавці не змогли встановити.

    Недалеко від садиби Гната Луковича Рудя на городі Фещука Петра Пилиповича знайдено криці і дрібні камінці, що також свідчить про плавлення на цій місцевості залізної руди, яку переправляли з лівої сторони р.Бугу. Це був старослов`янський комплекс. Його появі сприяла місцевість.

Археологічні здобутки знайдені також на підвищеній окраїні села, де річечка Млинок впадає в річку Буг.

Сліди поселень Трипільської культури маємо також біля Гайворона, сіл Хащувате, Солгутове, Могильно, Завалля, Жакчик, Березівка, Чемерпіль та ін.

      

   Уч. 5  Виникло наше село в другій половині XVIII століття.

НАЗВА СЕЛА походить від імені дружини графа Машинського, Соломії. Вона заселила село селянами-кріпаками, в основному, з навколишніх сіл: Вустя, Лугове та інших сучасного Бершадського району Вінницької області. В той час село Соломія належало до Вустянської волості Ольгопільського повіту Кам`янець-Подільської губернії. В цих селах і нині живуть жителі, які мають прізвища, характерні для села Соломії: Фещуки, Войтовські та інші.

Старожили розповідають, що графиня хотіла заснувати тут село за зразком міста. Мабуть, тому вулиці в селі рівні, прямі, немов міські квартали, що чітко видно з висоти, наприклад, з літака.

   Уч. 6   Легенда про створення села записана з розповідей старшого покоління.

   Кореспондент газети «Кіровоградська правда» Микола Цибульський відвідав село Соломію, милувався його красою і зацікавився назвою села. Біля Соломіївського млина йому розповів старий мірошник про те, що дочка всесильного магната графа Потоцького самотньо жила у своєму невеличкому палаці в верхній частині села ( наприкінці городу Гордієнків навпроти хати Василя Берловського). Цей палац, мабуть, був розібраний, коли було побудовано новий панський будинок, в якому пізніше розміщувалася стара сільська школа.

Фелікс Потоцький розгнівався на свою позашлюбну доньку Соломію за те, що вона не злюбила свою мачуху Софію, яка була майже її ровесницею, і за відмову дочки вийти заміж за батькового друга. Тут, у селі, Соломія часто навідувалася до млина, проводила свій час у розмовах з людьми, що приїздили сюди. Та ще більше вона сумувала за тим, що пороги носять ім`я Адама Міцкевича, про яке в селі, мабуть ніхто не знає.

Соломія була позашлюбною дочкою графа, але виховувалася разом з його дітьми. Перед своєю зустріччю з Софією Потоцький уже видав заміж п`ять своїх дочок, але 16-річна Соломія навідріз відмовилася від такої участі. Граф не став її силувати, бо знав, що ще підлітком Соломія була закохана в його друга - капітана, інженера артилерії Леона де Метцеля, майбутнього творця Софіівського парку. Цей чоловік відзначався вродою, освіченістю і культурою. Очевидно Потоцький поставився з повагою до дочки, вирядивши її в невеличкий маєток, який став називатися її іменем. Це, мабуть, було необхідним, бо Леон бував часто в домі Потоцьких, іноді безвиїздно там жив, то навіщо було ятрити доччине серце ? До того ж Софія недолюблювала Соломію, особливо після того, як у Потоцьких побував відомий польський поет Стефан Трембецький і захопився красою Соломії.

Фелікс Потоцький помер на 54 році життя в 1805 році. А Соломія до цього вже сім років жила самотньо в селі, невідомо на що вона надіялася. Але після трагічної кончини Леона де Метцеля вона в тридцятирічному віці вийшла заміж за Солгутівського поміщика Машинського, який давно домагався її руки.

- А як же Адам Міцкевич ? Чи був він у цих краях ? - запитав я.

- Може й був, а, може, й ні, - розвів руками оповідач, - бо навіть у тому, що я Вам за достовірне видав, лише частина правди, а решта здогадки й легенди.

      ( Звучить пісня)

Графиня Соломія

                             Слова і музика - -М. Г. Рудя

Вед.   Рудь Михайло Гнатович народився в 1940 році. Закінчив сім класів нашої школи, річні курси баяністів при Гайворонському клубі ім.Воровського за рахунок колгоспу ім.Кірова. Працював культпрацівником нашого будинку культури. З 1959 року викладав музику і співи в Соломіївській школі. Закінчив Одеську музичну школу заочно. З 1960 року наша школа щорічно займала перші місця на районних  оглядах художньої самодіяльності. Нагороджений значком “Відмінник народної освіти УРСР” та багатьма грамотами районного і обласного відділів народної освіти.

Красиве село та й над річкою Буг

У зелені все потопає.

Куди лиш поглянеш – чарує навкруг,

І кращого, мабуть, немає.

П – в:

Графиня Соломія

Залишила своє ім`я,

Залишила своє ім`я

Графиня Соломія.

Тут навіть лелеки в`ють гнізда свої,

І лебеді плавають важно,

Співають пісні чарівні солов`ї

Кінця цьому краю немає.

П – в:

І люди привітні у цьому селі,

Усі один одного знають,

І в праці завзяті дорослі й малі,

Людей всіх гостинно приймають

    Уч.  .Село почало заселятися з північно-західної окраїни на стику дороги до млина та вулиці Леніна, там, де нині стоїть кам`яний хрест з розп`яттям біля Гелетової криниці. Оселі будувалися тут тому, що протікала джерельна вода, придатна для споживання, а витікала вона з поверхні городів під вербами. Пізніше тут буде викопана криниця.

Вулиця, що спускається від сучасного цвинтаря до Бугу, не була заселена повністю.

На пагорбі, в південно-західній частині села, в 70-х роках XIX століття містився одноповерховий панський будинок з кам`яними стінами і залізним дахом. Цей будинок належав графові Березовському. Пізніше він був відданий разом з усадьбою в аренду панові Цибулевському, який в свою чергу передав його в оренду панові Карачевському.

Панський будинок мав 8 кімнат, з`єднаних між собою коридором, в них одинадцять великих вікон, що закривалися дерев`яними віконницями з залізними штабами. В кімнати вели п`ятнадцять філянкових дверей. Одна кімната, найбільша, призначена для всіляких урочистостей. Підлога в ній зроблена з дубового дерева. Вхід до цієї кімнати подвійний: з коридору і з бетонного майданчику з двору, оповитого з двох сторін диким виноградом. Поруч росла велика липа, а за бузковою алеєю - п`ять каштанів. З південної сторони будинку прибудована глинобитна кухня з піччю і кладовою. Цю кухню пізніше розвалили під час розбудови приміщення школи.

     Уч.  Панська садиба займала щонайменше три гектари землі. Навколо неї росли фруктовий сад, бузкові алеї, декоративні дерева: липи, каштани, акції, клени.

В південно-західній частині пагорбка ріс панський сад, західніше розташовувалися невеличкий ставок, гуральня, які в 1902 році були зруйновані: ставок розпустили, гуральню розграбували по невідомій причині.

На захід від будинку, через дорогу, де тепер склад і критий тік, знаходилася панська ферма, фільварок: кам`яні конюшні, корівник, воловня. Всі ці приміщення були розібрані селянами, сад вирубано ними в 1918 році.

Жилий будинок і хлів біля нього збереглися не розібраними, залишеними для села,(для школи, як це сталося пізніше).

Панська садиба була огороджена з двох сторін високим штахетним парканом і сягала вниз до річечки, що витікала з джерела на хуторі, який в той час був не заселений. Над річечкою росли верби, а на схилах - панський сад, фруктові дерева: яблуні, груші, вишні, ліщина.

        Уч.  На стику вулиць Леніна (другої від р.Буг) та тієї, що спускається від кладовища до млина, встановлено хреста з розп`яттям на гранітній плиті - в честь заснування села чи то викопаної криниці, а, може, як дороговказ для людей, що приїзджали з далеких сіл за 30-35 кілометрів молоти зерно до млинів, в той час побудованих лише на воді.

Цікава слідуюча статистика, ( згідно з «Трудами Подольского эпархиального историко-статистического комитета», Каменец-Подольский, 1901, выпуск 9, стр.809):

на 1 січня 1872 року в с.Соломії було 372 двори з населенням 892 чоловіки, які займалися землеробством. Хати їхні, як і інші будівлі, були вкриті соломою, лише на млинах та на дев`яти хатах покрівля була залізною, на трьох хатах - інтерніт.

       Вед.    Якщо запитати будь-яку людину: «Чи любить вона свій рідний край?», то у відповідь почуєш: «Так, звісно!» Любов до місця, де ти народився, не можна пояснити, вона просто існує у твоєму серці.

      Я народилася у селі Соломія,  в наймальовничішому для мене куточку України. Моя Соломія прекрасна в будь-яку пору року. Навесні усе зеленіє і квітне, усе прокидається від довгого зимового сну й радіє новому життю.

       Влітку, під променем сонця, повітря наповнюється ароматом духмяних  трав, а навколо кружляє тополиний пух.

        Восени всі вулиці наповнюються золотом дерев. Ну, а взимку все вкривають гори срібла. Всю цю красу я не проміняю ні за які багатства світу…

      Вед.  А ще багата Соломія на квіти. Буяють вони різнобарв’ям, село з весни до глибокої осені тоне в кольорах і барвах. Квіти скрізь: біля осель, в палісадниках, а найкращі, найяскравіші клумби – біля  будинку  Білоус ( Гончарук)  Тетяни Леонідівни, яка народилася в нашому селі у 1952 р., працювала бібліотекарем у с. Хащевато, була закохана в квіти. В кожній квітці, що виростили дбайливі руки – любов і натхнення жінки – трудівниці, безмежна любов до рідної землі, до краси. Як не пригадати вірш О. Білятинського

 

Жоржини в Соломії

                                                Олександр Білятинський

Я сьогодні побачив море жоржин:

Різнобарвних, чарівних, як мрія.

Зупиняє і час невблаганний свій плин,

Хоч заїхав на мить в Соломію.

В цім селі є відомий для  всіх квітникар –

Це в жоржини закохана жінка,

Що отримала в спадок такий Божий дар

Хоч жоржини лиш долі сторінка.

І натхненням своїм, що, як крапля роси,

Диво – дивне створити зуміла,

Бо немає, я знаю,такої краси

В межах нашого всього Поділля.

В квітнику чародійнім багато сортів,

Що, як килим, від дому до тина,

Бо прикрасила землю, як батько хотів,

І сама чарівна, як жоржина.

     Вед.  Білятинський Олександр Антонович (7.11.1937, с.Хащувате) – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри проектування доріг Київського національного транспортного університету, академік Транспортної академії України. Указом Президента України від 23.05.2007 р. йому присвоєно звання заслужений діяч науки і техніки України.

Автор 274 наукових праць, серед яких 15 книг та навчальних посібників і 12 поетичних збірок. На слова його віршів написано музику.

      Вед.  Наше село багате на талановитих людей, що закохані у свою маленьку і таку милу Батьківщину. Свої почуття вони передають у віршах, які присвячені рідній землі.

Пише вірші і жителька с. Соломія Сирота Світлана Павлівна

 ( 1940р.н.), яка 43 роки пропрацювала бухгалтером. Свою любов до рідного села, свої почуття і спогади передає через поезію.

                            Вірш

                            Моє село

Моє село, чарівне, миле,

Із сивим Бугом обнялось.

Із давнини твоє коріння

До сьогодення дотяглось.

Моя маленька Соломія,

Привітна, щира і свята.

І є у мене така мрія,

Що вічно житиме вона.

Моє село, моя ти доля,

Гармошка й перший самокат,

І запах хліба, й вітер з поля,

І чорнобривці біля хат.

Моє село, мої сусіди,

Низенько кланяюсь я вам,

Бо ж свої радощі і біди

Я ділю з вами пополам.

Моє село, моя столиця,

Моя провінція свята,

Де б ти не був, але додому

Завжди думками прилітай.

Моє село, моя колиска,

Моя ти радість і журба,

Тобі я кланяюся низько,

Бо тут мій дім, моя земля.

Моє село, мій край священний!

Люблю тебе до забуття!

Де б не ходив – миліш не знайдеш,

Як Соломіївська земля!

       Вед.   Своєму рідному селу присвячує вірші і Животовська

( Гриньковська ) Галина Михайлівна, яка народилася 1948 року в с. Соломія, тут закінчила школу, навчалася в Київському Національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, працювала в Гайворонському РВ УМВС на посаді заступник начальника, звання – полковник міліції, в даний час працює приватним адвокатом. Серед безлічі буденних справ знаходиться місце і для поезії.

 Вірш

Рідне село моє – Соломія

Рідне село моє – Соломія.

Де б не була, про тебе я мрію,

Де широкеє плесо ріки,

Де спливли мої юні роки.

Школа моя – прекрасний наш дім.

Скільки гордості в слові оцім!

Там на історії ми в битви ходили,

На географії – в країнах блудили.

Діно Василівно! Класний наш друже!

Ми Вас любили дуже і дуже.

Ви нам уроки життя відкривали,

І вперше Ви нас на ви називали.

Соломіє! Рідний мій краю!

Сказати тобі я ось що маю:

Щоб людському нашому роду

В Соломії не було переводу.

Щоб наші ниви урожаєм колосили,

Щоб ми ніколи не згубили

Любові до рідного села,

Бо важливішого в житті нема.

Слід на землі залишаєм

нашими дітьми в рідному краю.

Живіть же щасливо, багато,

Пам`ятайте про батьківську хату.

Не забувайте маленьку Батьківщину,

До якої з любов`ю я лину.

І той шматочок рідної землі,

Де ми завжди дорослі і малі.

                     Пісні

              Вед.  Україна – це українська пісня – одне з найцінніших надбань українського народу.

         Коли вона звучить, серце не може залишатися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри. Літні люди бува говорять: «Наші серця від болю й випробувань скам’яніли, ніщо їх вже не зворушить. А почуємо українську пісню – плачемо. Вона – як молитва...». Важко щось додати до цих слів.

А пісня — це душа. З усіх потреб потреба. Лиш пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце сяйво їй лиша. Чим глибша пісня, тим ясніш душа.

 І. Драч

     Так відчувають пісню і два рідні брати: Рудь Михайло Гнатович та Рудь Іван Гнатович, які не розлучаються з музикою, це їхнє покликання, це їх життя. І хоча вони зараз знаходяться на заслуженому відпочинку, та не залишають творчості, пишуть пісні, керують місцевим хором. Жодне свято в селі не проходить без їхньої участі.

      Соломія

                      Слова – В.М. Цебренко

                     Музика – І.Г. Рудя

        Рудь Іван Гнатович,народився 8.03.1944р. в с. Соломія, закінчив 7 класів нашої школи, закінчив Вінницьке музичне училище. Працював  учителем  музики та співів у Бандурівській школі.

       Цебренко Валентина Марківна, 1955 р.н., с. Соломія. Після закінчення школи працювала на заводі «Актан» у м. Гайворон. В даний час працює в Гайворонському територіальному центрі по обслуговуванні населення. Перша поетична спроба припадає на 80 роки.

Біленькі хатинки, квітучі сади

Завжди повертають туди,

Де ми виростали і юність пройшла-

Цей спомин душа зберегла.

П-в

Соломія, моя Соломія,

Маєш гарне жіноче ім `я.

Ти гордість моя і надія,

Найкраща і завжди моя.

П - в

Онуків дорослих я маю давно,

І друзів зустріла багато,

Та в серці моїм моє рідне село,

Де ріднії мама і тато.

П-в

Покрилось давно сивиною чоло,

І юних років не вернути.

Та в серці моїм моє рідне село,

Ніколи не зможу його я забути!

Соломія

                     Слова – О.Т.Благодир

                     Музика – М.Г.Рудя

      Благодир Олександра Терентіївна (1942), народилася і закінчила школу в селі Соломія, довгий час працювала в місцевому колгоспі, ще була технічним працівником у Гайворонській школі № 2 та СПТУ. Нині на заслуженому відпочинку.

Розливайся, наш Буже широкий,

Хай на тобі брояка шумить,

Твої води дзеркальні та чисті,

Над тобой Соломія стоїть.

 Соломія красива і горда,

Ти стоїш в барвінковім вінку,

Кругом тебе розплетені верби

І русалки тут ходять в танку.

Соломія моя кароока,

Ти літами така молода!

В тебе погляд ласкавий і ніжний,

Де не глянеш – джерельна вода.

Соломія ні з ким не зрівняна,

Ти стоїш у ранковій красі,

Кругом тебе розсипані зорі,

Твої ніжки в холодній росі.

Соломіє, моя ти красуне,

Як тебе не любити в весняній порі1

Прилітають до тебе лелеки,

І співають в садах солов`ї.

Соломія, моя Соломія,

Я люблю тебе в зимній порі,

Ти покрила красоти снігами,

Спочивають твої трударі.

   Творчу справу старшого покоління продовжують учні нашої  школи.

Вони пробують писати вірші, казки, оповідання. І доки звучатиме українська народна пісня, народне слово, доти житиме Україна.

Казка «Три пір`їнки»

Малиновська Олена – учениця  7   класу                                        

Тихо дзюрчить джерело,

Дзвінко співають птахи –

Так розцвітає село

Від тепла ніжної весни.

Гуляю вздовж річки я

І бачу прекрасну картину,

Як оживає весняна земля,

Як веселиться село Соломія.

Приходжу додому, бабусю питаю:

- Де взялося село? Хто його заселив?

- Існує казка про Соломію,

Я тобі її розповім.

Жила колись птаха Мія,

Прекрасною і дивною була.

Усі її любили й поважали,

Із свого краю не проганяли.

А птаха та була незвичайна,

Птаха була чарівна,

Мала вона золоті пір`їнки,

І робила усім багато добра.

Жив колись хлопець-мастак,

Хотів показати, що найсміливіший.

Він змагався з тією птицею,

А було це ось так!

Сиділа Мія на дереві, спала,

А хлопець зненацька схопив її хвіст.

Птаха забилась і закричала.

Він швиденько заніс її в ліс.

Побачив печеру і зупинився,

Задумав залишити птаху там.

Та не сталося це, повірте,-

Мія вирвалася і втекла.

Хлопець вирвав в полонянки

Три пір`їнки з її хвоста.

Пір`їнки були незвичайні.

Звичайною стала птиця та.

Полетіла Мія з цього краю,

На згадку пір`їнки лишила вона.

І стало це місце прекрасним,

І стала чудовою тут земля.

Три пір`їнки ніколи не згаснуть,

Не згаснуть вони – і краса буде!

Краса природи, що чарує

Кожного дня мене і тебе.

Адже пір`їнки не пропали!

Пір`їнки стали виявом краси:

Найперша чистою водою стала,

А друга й третя – квіти і ліси.

А наше село називається так

Через чарівную птаху Мію.

Мія-село звучить не в такт –

Правильним буде – Село Соломія.

Історія має ця дивний початок,

Вона споконвіку усіх нас вчить:

Про природу потрібно дбати,

Рідне село потрібно любить!

Мій рідний край         Малиновська Олена

Подивись на свою Батьківщину,

Повну радості і добра,

Прочитай вірші Тичини

Або славетного Кобзаря.

Ти поглянь у минуле країни,

У якому могили, як гори,

У якому були і руїни,

У якому було і горе.

У якому вечірні зорі

Прикрашали заспане піднебесся,

У якому сліз море

Лилося до кожного серця.

    Вед.  Кожна людина передає свою любов до Батьківщини, як уміє, але чесно, палко і віддано, бо це надто сильне почуття — любов до рідного краю. Людина з ним живе, носить його у своєму серці і завжди хоче ним поділитися з іншими, вилити свої почуття у віршах чи прозі, у картинах чи в музиці, просто у самовідданій праці.

Ось і ми сьогодні познайомилися з чудовими віршами  та піснями про наше село, з талановитими людьми, що їх написали. Дякуємо їм за їхню творчість, побажаємо не залишати цієї справи, продовжувати творити.

Хай літа не спадають листом,

Хай квітують і плодоносять!

Як сади на весні - щедрим цвітом,

І врожаєм рясним - під осінь!

Хай приносять: в дім - достаток,

В душу – радість, для серця - спокій!

Дай Вам Бог на землі ще багато

Світлих днів і щасливих років!

Бажаємо здоров'я міцного –

без нього не милі ніякі діла,

В здоров'ї - багатство і радість,

і більшого щастя нема.

Всього, що прекрасне є у житті,

Від щирого серця бажаємо всі.

Хай щастя панує у Вашому домі,

І радість хай буде завжди.

Здоров'я міцного і щедрої долі,

Хай Бог посилає на довгі роки!