11 клас Урок-спостереження
Тема:“Розігнала
нас доля по світу”.
Мета: з’ясувати поняття “діаспора”; ознайомити учнів із
представниками діаспори та їх творами; формувати розуміння учнями поезій
української діаспори; сприяти виробленню в учнів навичок виразного читання,
ідейно-художнього аналізу поезій, навичок самостійної роботи з науковою
літературою, вміння виступати з усними повідомленнями; розвивати мислення
школярів за допомогою методів логічного узагальнення, порівняння, аналізу;
виховувати почуття патріотизму.
Тип уроку:
Урок-спостереження
Обладнання: портрети поетів діаспори, виставка літератури, схеми до уроку, вишиті
рушники, під час уроку звучить повільна класична музика.
Розігнала доля нас по світу,
Як той вітер листя восени,
Не дала нам сонця, ні весни…
Коротаєм вік свій на чужині
І скриваєм наш сердечний біль.
Повій же, вітер, з України,
Принеси нам запах рідних миль,
Ой ти, доля, нещаслива доля,
Не зупинить цього вітру час,
Зашумить ще українське поле
І Великдень прийде ще до нас.
(Роман
Купчинський)
I.
Повідомлення теми та мети уроку.
Учитель: Двадцяте століття породило в духовному житті
українства такий феномен, як українська еміграційна література, що за певних
обставин не раз виступала літературою, альтернативною до материкової.
Надії на відродження української державності внаслідок Першої світової війни, революцій 1917 року були потоплені в крові. Емігрували державні діячі, вчені, письменники.
Сьогодні на уроці звучатиме українська поезія діаспори, яка залишається пристрасним свідченням про драматизм історичної долі України.
Вона доносить до нашого сучасного покоління біль і тугу вигнанства, всю гаму пекучих почувань, викликаних утратою України, досмертною відученістю від неї, муку любові та гніву. Ця поезія залишається доказом суворої сили українського слова, його здатності бути не лише мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, а й безжально-точним, пружним, лапідарним, згустком сконцентрованих волі та думки.
Надії на відродження української державності внаслідок Першої світової війни, революцій 1917 року були потоплені в крові. Емігрували державні діячі, вчені, письменники.
Сьогодні на уроці звучатиме українська поезія діаспори, яка залишається пристрасним свідченням про драматизм історичної долі України.
Вона доносить до нашого сучасного покоління біль і тугу вигнанства, всю гаму пекучих почувань, викликаних утратою України, досмертною відученістю від неї, муку любові та гніву. Ця поезія залишається доказом суворої сили українського слова, його здатності бути не лише мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, а й безжально-точним, пружним, лапідарним, згустком сконцентрованих волі та думки.
Яка
мета нашого уроку?
(Учні висловлюють свої припущення)
- Розглянути як утворилася “празька школа”.
- Осягнути думкою і серцем глибину слова, що дійшло до нас з інших країв, зрозуміти його.
- Аналізувати поезію, дослідити, значення Батьківщини у житті поетів-емігрантів, їх віру в духовне відродження України.
- Розглянути як утворилася “празька школа”.
- Осягнути думкою і серцем глибину слова, що дійшло до нас з інших країв, зрозуміти його.
- Аналізувати поезію, дослідити, значення Батьківщини у житті поетів-емігрантів, їх віру в духовне відродження України.
II.
Сприйняття навчального матеріалу.
Учитель:
У Богдана Лепкого є поезія “Журавлі”, пройнята сумом, почуттям туги, невідворотності того, що записано в книгу життя. Останню часто пов’язують із таким життєвим явищем, як еміграція. Цей мотив навіяла поетові осянь, але у багатьох виникають асоціативні зв’язки: журавель – чужина – еміграція. Якось особливо до нього ставляться діаспорні українці. Подумайте, чому журавлі уособлюють у собі всіх митців емігрантів? І чому ми говоримо про те, що журавлі повертаються на рідну Україну? (читання поезій).
Журавлі відлітають у вирій, покидаючи рідний край, але весною повертаються. Так покинули свою батьківщину багато гарних людей, але весни на Батьківщині не дочекались.
“Чути: кру! кру! кру”. Ця журавлина мова, цілком зрозуміла, трагічна за звучанням, віщує фізичну загибель. Отже, журавлі – це символ почуттів і думок вигнанця. Своїми поезіями повертаються на Україну Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Клен, Олег Ольжич, Оксана Лятуринська, Леонід Мосендз, Юрій Липа, Юрій Дараган, Олекса Степанович… Поезії саме цих митців ми почуємо і спробуємо зрозуміти, що для них означала Батьківщина.
А що означає слово “Батьківщина” для кожного з вас?
У Богдана Лепкого є поезія “Журавлі”, пройнята сумом, почуттям туги, невідворотності того, що записано в книгу життя. Останню часто пов’язують із таким життєвим явищем, як еміграція. Цей мотив навіяла поетові осянь, але у багатьох виникають асоціативні зв’язки: журавель – чужина – еміграція. Якось особливо до нього ставляться діаспорні українці. Подумайте, чому журавлі уособлюють у собі всіх митців емігрантів? І чому ми говоримо про те, що журавлі повертаються на рідну Україну? (читання поезій).
Журавлі відлітають у вирій, покидаючи рідний край, але весною повертаються. Так покинули свою батьківщину багато гарних людей, але весни на Батьківщині не дочекались.
“Чути: кру! кру! кру”. Ця журавлина мова, цілком зрозуміла, трагічна за звучанням, віщує фізичну загибель. Отже, журавлі – це символ почуттів і думок вигнанця. Своїми поезіями повертаються на Україну Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Клен, Олег Ольжич, Оксана Лятуринська, Леонід Мосендз, Юрій Липа, Юрій Дараган, Олекса Степанович… Поезії саме цих митців ми почуємо і спробуємо зрозуміти, що для них означала Батьківщина.
А що означає слово “Батьківщина” для кожного з вас?
(Учні висловлюють свої думки).
Батьківщина – це рідна земля, місцина, люди.
Якщо людина з якихось причин покидає свою землю, то чи згадує вона свій край, чи сумує за ним, на що сподівається? Там, за кордоном, людина сподівається зустріти таких, як вона сама. Тоді є вже з ким поділитися думками, від кого отримати допомогу. І люди починають об’єднуватися у групи, особливо поети, для яких таке об’єднання є найважливішим. Так з’явилося поняття “діаспора”.
Якщо людина з якихось причин покидає свою землю, то чи згадує вона свій край, чи сумує за ним, на що сподівається? Там, за кордоном, людина сподівається зустріти таких, як вона сама. Тоді є вже з ким поділитися думками, від кого отримати допомогу. І люди починають об’єднуватися у групи, особливо поети, для яких таке об’єднання є найважливішим. Так з’явилося поняття “діаспора”.
III. Засвоєння навчального
матеріалу.
1.Повідомлення учнів. Словникова робота.
Еміграція – переселення
зі своєї Батьківщини до іншої країни, зумовлене соціально-економічними,
політичними або релігійними причинами.
Діаспора (з грец. – розсіяння) – розсіяння народів по різних країнах, вигнання за межі Батьківщини завойовниками. Релігійні та етнічні групи, що живуть за межами своєї історичної території у статусі національно-культурної меншини.
Діаспора (з грец. – розсіяння) – розсіяння народів по різних країнах, вигнання за межі Батьківщини завойовниками. Релігійні та етнічні групи, що живуть за межами своєї історичної території у статусі національно-культурної меншини.
2.Повідомлення учнів. “Празька школа”.
(Учні роблять короткий запис у зошити).
Вигнанці з
України опинялися в таборах Німеччини, Австрії, Польщі, Чехословаччини.
Ще вчора вони зі зброєю в руках боронили українську державу, а сьогодні сотнями вмирали від голоду, холоду, хвороб. Але навіть в умовах табірного життя не згасав вогонь духовного життя: організовувалися школи, Літературно-мистецькі осередки, виходили газети, журнали і навіть підручники.
Чи не найгостріше прийняла і найприхильніше поставилися до людей, що змушені були через політичні переконання покинути рідну землю, Чехословаччина. Цьому особливо сприяли проукраїнські симпатії тодішнього президента країни Томаша Масарика, який доклав багато зусиль, щоб українські емігранти могли здобувати тут освіту рідною мовою.
1921 р. – переведення з Відня Українського вільного університету.
1922 р. – недалеко від Праги, у Продбазах, була заснована Українська господарська академія. Згодом у Празі відкрилися Вищий педагогічний інститут імені М.Драгоманова, Українська мистецька студія. Крім цього, багато молоді навчалося у Кардовому університеті, чеському Високому університеті та інших навчальних закладах. Майже весь світ української наукової та творчої інтелігенції зосередився у Празі та Продебарах.
Наладжувалося громадсько-культурне та літературно-мистецьке життя, яке координували Український громадський комітет, Академічна громада, Українська село-спілка, Товариство українського пластичного мистецтва, Український громадсько-видавничий фонд; діяли видавництва “Дніпрові пороги”, “Київ”, “Пробоєм”, “Наступ”, виходили журнали “Вісник”, “Нова Україна”.
В такій суспільній та культурно-мистецькій атмосфері і сформувалося літературне явище, яке здобуло назву “празької школи”. Основу її складали вчорашні учасники нещасливих для України визвольних змагань 1917-1921 рр., інтерновані в табори (Ю.Дараган, Є.Маланюк, О.Ольжич, Л. Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівацька-Холодна, Оксана Лятуринська, О.Стефанович та ін.).
“Празьку школу” репрезентують поети, чия творчість почалася в еміграції, переважно в Празі та Подбарах, хоч деякі з них пізніше виїхали з Чехословаччини.
Термін “празька школа”- умовний – у тому розумінні, що це не була організаційно об’єднана група, яка б мала свій статус чи принаймі чітку ідеалогічну й естетичну платформу. Тому ставлення до цього терміну було неоднозначне. Приміром, Є.Маланюк взагалі заперечував існування “празької школи”.
До “Празької школи” належало багато митців слова, серед них Юрій Дараган, Олекса Степанович, Оксана Лятуринська, Юрій Липа, Олена Теліга, Юрій Клен, Олег Ольжич, Леонід Мосендз, Євген Маланюк та ін.
З Читання та аналіз поезій
Висновки групи експертів.
Євген Маланюк
- Змінив зброю воїна (“стилет”) на зброю поета (“стилос”).
- Найактивніший діяч українського літературного процесу в еміграції.
- “Поет абстрактів і контрастів”
- Поезія Євгена Маланюка народжувалася в середовищі української політичної еміграції, що поразку УНР і встановлення Радянської влади на Україні сприйняло як національну трагедію і втрату державності. Глибоке почуття любові до України поєднується з болем і тяжкою гіркотою.
- “Вічна рана” – туга за втраченою Батьківщиною. Образи “Україна-мати”, “Вона-мати”, “Ти-Син”навіюють трагічний зміст взаємин між матір’ю та сином.
- Євген Маланюк вірить у те, що Україна – рідна, мила, свята, іс торично зумовлена та має право на своє існування.
- “У Маланюка закрадається часто нотка песимізму: може, це прокляття нашої землі бути постійно в неволі через свою красу? Через свої природні багатства? Поет свідомо нехтує Гелладою з її культурними цінностями, а бажає для своєї землі стати Рсемал із його твердим порядком, бо лиш у цьому твердому порядку бачить він запоруку свободи” (Остап Тарнавський).
Юрій Клен
- Зобразив жахливу реальність: сваволю карально – репресивного апарату, жертвами якого стали понад три чверті українських письменників; приголомшливі масштаби голодомору 1933 р, що немає аналогів у світовій історії.
“З убивць водою цілого ставка (не злити кров невинного Косинки,) не воскресити мертвого Близька”.
Ще вчора вони зі зброєю в руках боронили українську державу, а сьогодні сотнями вмирали від голоду, холоду, хвороб. Але навіть в умовах табірного життя не згасав вогонь духовного життя: організовувалися школи, Літературно-мистецькі осередки, виходили газети, журнали і навіть підручники.
Чи не найгостріше прийняла і найприхильніше поставилися до людей, що змушені були через політичні переконання покинути рідну землю, Чехословаччина. Цьому особливо сприяли проукраїнські симпатії тодішнього президента країни Томаша Масарика, який доклав багато зусиль, щоб українські емігранти могли здобувати тут освіту рідною мовою.
1921 р. – переведення з Відня Українського вільного університету.
1922 р. – недалеко від Праги, у Продбазах, була заснована Українська господарська академія. Згодом у Празі відкрилися Вищий педагогічний інститут імені М.Драгоманова, Українська мистецька студія. Крім цього, багато молоді навчалося у Кардовому університеті, чеському Високому університеті та інших навчальних закладах. Майже весь світ української наукової та творчої інтелігенції зосередився у Празі та Продебарах.
Наладжувалося громадсько-культурне та літературно-мистецьке життя, яке координували Український громадський комітет, Академічна громада, Українська село-спілка, Товариство українського пластичного мистецтва, Український громадсько-видавничий фонд; діяли видавництва “Дніпрові пороги”, “Київ”, “Пробоєм”, “Наступ”, виходили журнали “Вісник”, “Нова Україна”.
В такій суспільній та культурно-мистецькій атмосфері і сформувалося літературне явище, яке здобуло назву “празької школи”. Основу її складали вчорашні учасники нещасливих для України визвольних змагань 1917-1921 рр., інтерновані в табори (Ю.Дараган, Є.Маланюк, О.Ольжич, Л. Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівацька-Холодна, Оксана Лятуринська, О.Стефанович та ін.).
“Празьку школу” репрезентують поети, чия творчість почалася в еміграції, переважно в Празі та Подбарах, хоч деякі з них пізніше виїхали з Чехословаччини.
Термін “празька школа”- умовний – у тому розумінні, що це не була організаційно об’єднана група, яка б мала свій статус чи принаймі чітку ідеалогічну й естетичну платформу. Тому ставлення до цього терміну було неоднозначне. Приміром, Є.Маланюк взагалі заперечував існування “празької школи”.
До “Празької школи” належало багато митців слова, серед них Юрій Дараган, Олекса Степанович, Оксана Лятуринська, Юрій Липа, Олена Теліга, Юрій Клен, Олег Ольжич, Леонід Мосендз, Євген Маланюк та ін.
З Читання та аналіз поезій
Висновки групи експертів.
Євген Маланюк
- Змінив зброю воїна (“стилет”) на зброю поета (“стилос”).
- Найактивніший діяч українського літературного процесу в еміграції.
- “Поет абстрактів і контрастів”
- Поезія Євгена Маланюка народжувалася в середовищі української політичної еміграції, що поразку УНР і встановлення Радянської влади на Україні сприйняло як національну трагедію і втрату державності. Глибоке почуття любові до України поєднується з болем і тяжкою гіркотою.
- “Вічна рана” – туга за втраченою Батьківщиною. Образи “Україна-мати”, “Вона-мати”, “Ти-Син”навіюють трагічний зміст взаємин між матір’ю та сином.
- Євген Маланюк вірить у те, що Україна – рідна, мила, свята, іс торично зумовлена та має право на своє існування.
- “У Маланюка закрадається часто нотка песимізму: може, це прокляття нашої землі бути постійно в неволі через свою красу? Через свої природні багатства? Поет свідомо нехтує Гелладою з її культурними цінностями, а бажає для своєї землі стати Рсемал із його твердим порядком, бо лиш у цьому твердому порядку бачить він запоруку свободи” (Остап Тарнавський).
Юрій Клен
- Зобразив жахливу реальність: сваволю карально – репресивного апарату, жертвами якого стали понад три чверті українських письменників; приголомшливі масштаби голодомору 1933 р, що немає аналогів у світовій історії.
“З убивць водою цілого ставка (не злити кров невинного Косинки,) не воскресити мертвого Близька”.
Вчитель
української мови та літератури ЗШ І-ІІІ ст.. № 1 м. Гайворон
Лавренюк
Людмила Іллівна
Немає коментарів:
Дописати коментар