Підставами припинення трудового договору відповідно до ст. 36 КЗпП можуть бути

Підставами припинення трудового договору відповідно до ст. 36 КЗпП можуть бути:

1) угода сторін — сторони, а саме підприємство і працівник, погодили питання звільнення і не мають претензій один до одного з цього питання. Дане звільнення можна оформити письмовою угодою про припинення трудових відносин, або ж заявою працівника, на якій керівник підприємства пише «Звільнити з «N» числа». На підставі даних документів видається наказ про звільнення особи за угодою сторін;

2) закінчення терміну1 — ця ситуація передбачена лише для працівників, з якими було укладено строкові трудові договори. У цьому випадку, для того щоб припинити трудові відносини з працівником, підприємство повинно видати наказ в останній день його роботи. У разі коли наказ про звільнення не було видано у вказаний термін, то трудовий договір буде вважатися укладеним на невизначений строк;

1 Крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну службу — для звільнення працівник повинен надати адміністрації підприємства документ, який підтверджує призов (вступ) на військову службу або направлення на альтернативну службу;

4) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство або перехід на виборну посаду. Для звільнення необхідно подання власника підприємства, на яке працівник переводиться, або рішення відповідного органу про обрання працівника;

5) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці. Під зміною істотних умов праці розуміють зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, зміну розрядів і найменування посад тощо;

6) набрання чинності вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7) підстави, передбачені контрактом. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому можна передбачити умови розірвання договору, в т.ч. дострокового. У контракті можна зазначити підставу для його розірвання, яка відсутня в трудовому законодавстві, наприклад в контракті з керівником підприємства можна зазначити, що контракт розривається у разі, якщо підприємство закінчило рік із збитками;

8) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до ст. 47 КЗпП, адміністрація підприємства зобов'язана в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, відповідно до Інструкції №58 і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП.

Стаття 116. Строки розрахунку при звiльненнi

При звiльненнi працiвника виплата всiх сум, що належать йому вiд пiдприємства, установи, органiзацiї, провадиться в день звiльнення. Якщо працiвник в день звiльнення не працював, то зазначенi суми мають бути виплаченi не пiзнiше наступного дня пiсля пред'явлення звiльненим працiвником вимоги про розрахунок.

В разi спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму.

Варто запам'ятати, що днем звільнення вважається останній день роботи (п. 2.26 Інструкції №58), а не наступний день. При затримці видачі трудової книжки з вини адміністрації підприємства працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то адміністрація підприємства в цей день повинна надіслати працівнику поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника (п.4.2 Інструкції №58).

У разі звільнення працівника з ініціативи адміністрації, йому надається копія наказу про звільнення з роботи. В інших випадках — копія наказу видається на вимогу працівника. Крім видачі трудової книжки, адміністрація підприємства зобов'язана розрахуватися з працівником, що звільняється. Розрахунки проводяться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то кошти повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі суперечки про розмір сум, належних працівникові при звільненні, адміністрація підприємства зобов'язана у будь-якому разі виплатити не оспорювану нею суму.

Заповнюючи трудову книжку при звільненні, записи про причини звільнення у трудовій книжці слід робити у точній вiдповiдностi до формулювання чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону

У разі переведення з одного підприємства на інше за погодженням між керівниками підприємств у графі 3 записують посилання на погодження, наприклад: «Звільнений у зв'язку з переведенням на роботу до ТзОВ «Дебет», п. 5 ст. 36 КЗпП України».

Як відбувається припинення трудового договору за згодою сторін?

У разі припинення трудового договору за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП необхідне волевиявлення як працівника, так і працедавця. Цей спосіб припинення трудового договору слід відрізняти від звільнення з ініціативи працівника (через два тижні після відповідного попередження за ст. 38 КЗпП). Потреба у припиненні трудового договору за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП з'являється насамперед у сторін строкового трудового договору.

У пункті 8 Постанови ВСУ №91 зазначено, що за домовленістю між працівником і працедавцем про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама собою згода працедавця задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Постанова ВСУ від 06.11.92 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Як відбувається припинення трудового договору

 у зв'язку із закінченням строку?

Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП трудовий договір може бути припинено у зв'язку із закінченням його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. Згідно з п. 2 та п. 3 ст. 23 КЗпП, трудовий договір може укладатися:

— або на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

— або на час виконання певної роботи.

Відповідно до ст. 39-1 КЗпП, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Крім того, трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів (за винятком випадків укладення на визначений строк, установлений за погодженням сторін), вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Особливістю припинення у зв'язку із закінченням строку трудового договору є те, що працівник може не писати відповідну заяву, а працедавець не зобов'язаний попереджати працівника про звільнення. Адже сторони домовилися про припинення договору заздалегідь, ще при його укладенні. Але зі свого боку все ж таки рекомендуємо попереджувати працівників про закінчення строку трудового договору з метою уникнення небажаних конфліктів.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП, у разі звільнення після закінчення строкового трудового договору вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — якщо жінці надана відпустка у зв'язку з тим, що дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, повинне здійснюватись їх обов'язкове працевлаштування. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Незважаючи на закінчення строку трудового договору, працівникові, за його бажанням, мають надаватись відповідні відпустки або виплачуватися грошова компенсація за їх невикористання. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону про відпустки, у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Як відбувається припинення трудового договору

з ініціативи працівника?

Працівник згідно зі ст. 38 КЗпП має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Цей строк може бути зменшено у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу. Працедавець у цьому разі повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Неможливість продовжувати роботу може бути зумовлена такими причинами:

— переїзд на нове місце проживання;

— переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість (при потребі може підтверджуватись, наприклад, довідкою з місця роботи або випискою з копією трудової книжки);

— вступ до навчального закладу, який може підтверджуватись довідкою такого закладу;

— неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;

— вагітність (може підтверджуватись медичним висновком);

— догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або за дитиною-інвалідом;

— догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи (може підтверджуватись висновком, а також довідкою про проживання члена сім'ї разом з працівником або, якщо вони проживають не разом, то місце проживання члена сім'ї дає можливість працівникові для такого догляду);

— вихід на пенсію, який може підтверджуватися документом про призначення пенсії, або досягнення робітником пенсійного віку;

— прийняття на роботу за конкурсом (може підтверджуватись документом про зарахування на роботу за конкурсом);

— інші поважні причини (наприклад, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо працедавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору).

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, то працедавець не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадку, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Що стосується строкових договорів, то згідно зі ст. 39 КЗпП строковий трудовий договір (на визначений термін або до закінчення певної роботи) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника у таких випадках:

— у разі хвороби або інвалідності працівника, які перешкоджають виконанню роботи за договором;

— при порушенні працедавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору;

— у випадках, перелічених вище для трудових договорів, укладених на невизначений строк.

Як відбувається розірвання трудового договору з ініціативи працедавця?

З ініціативи працедавця трудовий договір може бути розірвано на підставах, установлених статтями 28, 40, 41, 45 та 147 КЗпП.

У всіх випадках, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП, відповідно, ч. 3 ст. 40 КЗпП, не допускається звільнення з ініціативи працедавця в період тимчасової непрацездатності працівника (крім звільнення за п. 5 ст. 40), а також у період перебування працівника у відпустці. Як пояснюється у п. 17 Постанови ВСУ №9, при цьому йдеться про щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У судовій практиці нерідко зустрічались випадки, коли працівника з ініціативи працедавця було звільнено у день видачі листка непрацездатності. У таких випадках суд поновлює працівника на роботі зі здійсненням відповідних виплат.

Які особливості звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників?

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. При цьому припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Цим пунктом передбачена можливість звільнення працівників у разі зміни організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці працедавець пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, працівник, на свій розсуд, звертається по допомогу до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Крім того, одночасно з попередженням про звільнення працедавець доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Таке повідомлення здійснюється за формою №4-ПН (план).

Наказ Мінпраці від 19.12.2005 р. №420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення».

Кому надається переважне право на залишення на роботі в разі скорочення чисельності чи штату працівників?

Офіційна думка

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Проте в разі такого звільнення діють обмеження на звільнення окремих працівників, встановлені статтею 184 КЗпП.

Зокрема, частина третя статті 184 КЗпП передбачає, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Пряма заборона на звільнення перелічених працівників протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення. Вони мають суб'єктивне право залишитися на роботі (крім випадків ліквідації підприємства), і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідується, не може ставитися взагалі.

Також, відповідно до статті 42 КЗпП, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним — за наявності двох і більше утриманців;

2) особам, у сім'ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком;

3) працівникам із тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Лист Мінсоцполітики від 21.11.2011 р. №307/06/187-11

Які особливості звільнення у зв'язку з виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі?

Відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП, працедавець може звільнити працівника у разі виявлення його невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи. Виявленою невідповідністю може бути неякісне виконання робіт, неналежне виконання трудових обов'язків через недостатню кваліфікацію. У деяких випадках працівник взагалі не може бути допущений до роботи в разі відсутності в нього відповідного документа. Так, у п. 21 Постанови ВСУ №9 пояснюється, що у випадках, коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного та електротранспорту тощо), позбавлення цього права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі.

Особливо широкі можливості для звільнення працівників у зв'язку з невідповідністю посаді, яку він займає, чи роботі, яку він виконує, внаслідок недостатньої кваліфікації одержує власник при проведенні атестації. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі. Для деяких категорій працівників обов'язкова атестація, передбачена Постановою КМУ від 27.08.99 р. №1571 «Про порядок проведення атестації працівників керівного складу державних підприємств», ст. 54 Закону України «Про освіту» та інше.

Крім того, у деяких випадках працівник зобов'язаний пройти навчання, інструктаж або перевірку знань з техніки безпеки, пожежної безпеки, охорони праці тощо. Ухилення працівника від цього обов'язку або отримання незадовільної оцінки також може бути підставою для звільнення у зв'язку з невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі. Таке ухилення документально підтверджується, якщо працівник не зазначений у списках осіб, що пройшли навчання, інструктаж або перевірку знань, а отримання незадовільної оцінки — довідкою організації, яка їх проводила.

Які особливості звільнення за систематичне невиконання працівником обов'язків без поважних причин?

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП, працедавець може розірвати трудовий договір за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

При звільненні працівника з цієї підстави слід враховувати, що на працівника покладаються обов'язки, які становлять зміст його трудової функції, а також інші обов'язки, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до ст. 148 КЗпП, дисциплінарне стягнення (за порушення трудової дисципліни) застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення порушник подає письмові пояснення працедавцю. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП). Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст. 151 КЗпП). Тому після року з дня накладення дисциплінарного стягнення працедавець не може звільнити працівника на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП.

Які особливості звільнення за прогул?

Прогулом, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП, вважається відсутність працівника на роботі більше трьох годин (безперервно або сумарно) протягом робочого дня без поважних причин. Законодавством не встановлено перелік таких поважних причин. Як випливає з роз'яснень п. 24 Постанови ВСУ №9, не відносяться до поважних причин прогулу:

— перебування у медвитверезнику;

— самовільне використання без погодження з працедавцем днів відгулів, чергової відпустки;

— залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу.

Підтвердженням факту прогулу можуть бути службові записки керівників працівника, який здійснив прогул, інших працівників, які з ним працюють.

Який порядок звільнення та відповідно розрахунки при звільненні?

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

    У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Ст. 47 КЗпП

А що на практиці?

   Строки розрахунку при звільненні встановлено ст. 116 КЗпП, згідно з якою при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

    Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

    У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, працедавець в усякому випадку повинен у зазначений у ст. 116 КЗпП строк виплатити не оспорювану ним суму.

    У разі затримки розрахунку при звільненні з вини працедавця останній відповідно до ст. 117 КЗпП повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Це відшкодування працедавець повинен сплатити також у разі, коли спір про розміри належних звільненому працівникові сум вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

   Крім того, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (відповідно до ст. 83 КЗпП). Якщо звільняються керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за невикористані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

   Однак, відповідно до ст. 22 Закону про відпустки, у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. При цьому такі відрахування не провадяться, якщо працівник звільняється з роботи у зв'язку з:

   1) призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу;

   2) переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках, передбачених законами України;

   3) відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку з істотною зміною умов праці;

   4) змінами в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

   5) виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи;

   6) нез'явленням на роботу понад чотири місяці підряд унаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено триваліший термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;

   7) поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

   8) скеруванням на навчання;

   9) виходом на пенсію.

Працівник звільнився, а компенсацію за невикористану відпустку йому не виплатили. Чим це загрожує підприємству, якщо скарг з боку працівника не буде?

А що на практиці?

    Своєчасний розрахунок при звільненні — одна з важливих організаційно-правових гарантій дотримання прав працівників, що звільняються з підприємства, організації, установи.

   За невиплату розрахунку при звільненні у встановлені строки законодавством передбачено цілу низку можливих санкцій.

Стаття 117. Вiдповiдальнiсть за затримку розрахунку при звiльненнi

   В разi невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр пiдприємство, установа, органiзацiя повиннi виплатити працiвниковi його середнiй заробiток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

   При наявностi спору про розмiри належних звiльненому працiвниковi сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цiй статтi вiдшкодування в тому разi, коли спiр вирiшено на користь працiвника. Якщо спiр вирiшено на користь працiвника частково, то розмiр вiдшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рiшення по сутi спору.

   В разi, якщо звiльнений працiвник до одержання остаточного розрахунку стане на iншу роботу, розмiр зазначеної в частинi першiй цiєї статтi компенсацiї зменшується на суму заробiтної плати, одержаної за новим мiсцем роботи.

По-перше, ст. 117 КЗпП передбачає, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП (за відсутності спору про їх розмір), підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. А за наявності спору зазначена компенсація виплачується в разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Крім того, згідно зі ст. 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тож у цьому разі не має значення, в якому році мала місце невиплачена компенсація.

   Тому незалежно від того, чи нарахувало підприємство компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, в разі виникнення спору і вирішення його на користь працівника на роботодавця може бути покладено виплату значних сум компенсацій за затримку проведеного розрахунку (адже з моменту звільнення до моменту набрання законної сили рішенням суду може минути багато часу).

    Щодо можливого визнання кредиторської заборгованості за нарахованою компенсацією безнадійною та її оподаткування зазначимо, що оскільки на вимоги з її стягнення строки давності не поширюються, вона, на нашу думку, не може бути визнана безнадійною, і підстав для її списання підприємство не має.

   По-друге, за порушення законодавства про працю передбачено адміністративну або навіть кримінальну (якщо таке порушення визнається грубим) відповідальність. Згідно з ч. 1 ст. 41 КпАП, порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 н. м. д. г. (510 — 1700 грн.). Згідно з ч. 1 ст. 172 КК, грубе порушення законодавства про працю карається штрафом до 50 н. м. д. г. (850 грн.), або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 2 років, або виправними роботами на строк до 2 років. Підвищені розміри санкцій встановлено в ч. 2 ст. 172 КК за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

   Незважаючи на це, без скарг працівника перспектива притягнення до відповідальності підприємства або його посадових осіб за зазначене правопорушення є доволі малою. Однак оскільки держава останнім часом посилює контроль за дотриманням трудового законодавства та відповідальністю, бажаною є своєчасна та повна виплата працівникам сум розрахунку при звільненні.

Які гарантії передбачені законодавством при звільненні вагітних жінок і жінок, які мають дітей?

Що говорить Закон?

    Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Ст. 184 КЗпП

Обов’язок  попередити роботодавця

    Робочий ранок у Івана Петровича розпочався не так райдужно, як минулий вечір ― рівно о дев’ятій зателефонувала Даринка (та дівчина, яка мала стати його помічницею) і схлипуючи повідомила, що керівник не збирається відпускати її з роботи. Заспокоївши Даринку, Іван Петрович домовився зустрітися з нею в обідню перерву ― на щастя, працювали вони недалеко один від одного.

   Оскільки для того, щоб змусити роботодавця таки дотримуватися прав працівника, насамперед, їх необхідно, принаймні, знати, то перш за все Іван Петрович запевнив Даринку у тому, що згідно з Кодексом законів про працю України (далі ― КЗпП) кожен працівник має право у будь-який час та без жодних пояснень розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, і роботодавець зобов’язаний у встановленому порядку його звільнити. А от варіантів проведення цієї процедури існує вже декілька, найпоширенішим з яких, звісно, є той, коли працівник, що звільняється за власним бажанням, зобов’язаний відпрацювати два тижні. 

   Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні (ч. 1 ст. 38 КЗпП).

   З наведеної правової норми випливає два важливі висновки: по-перше, працівник повинен попередити роботодавця про свій намір щодо звільнення за власним бажанням неодмінно у письмовій формі ― отже, подання працівником заяви про звільнення є обов’язковою умовою розірвання трудового договору за цією підставою, а по-друге ― зазначений двотижневий строк обчислюється саме з дати фактичного попередження роботодавця, а не з дати, що вказана у заяві, — тобто з часу, коли ця заява опиниться у роботодавця чи посадової особи, яка є його уповноваженим представником (наприклад, керівника підприємства чи структурного підрозділу, де працює працівник), а не з того числа, коли працівник її напише.

   Підтвердженням того, що попередження було здійснено, та дати, з якої обчислюється двотижневий строк попередження, як правило, є факт накладення на заяві працівника про звільнення резолюції відповідною посадовою особою із зазначенням дати.

   «Але ж я Вам казала ― і начальник відділу збуту, і директор не відпустять мене з роботи, поки не знайдуть іншого секретаря (а вони його можуть шукати декілька місяців), тож ніяких резолюцій вони на моїй заяві не накладатимуть!», ― перебила Даринка розповідь Івана Петровича. «Що ти весь час нервуєш ― віднеси тоді її до канцелярії…», ― почав той. «На нашому підприємстві немає канцелярії!», ― знову обірвала його Даринка. «Ну до відділу кадрів ― тоді датою, з якої розпочнеться відлік двотижневого строку попередження, буде дата прийняття такої заяви відповідним працівником відділу кадрів», ― порадив Іван Петрович. «І відділу кадрів у нас нема, ― захникала Даринка, ― усіма цими справами займається секретарка директора, а вона нізащо не прийме мою заяву ― вона ж чула як я просила директора мене звільнити, а він не погоджувався!». «Так, досить, ― вже розсердився Іван Петрович, ― бо я не дуже хочу мати помічника, який весь час рюмсає. Запам’ятай: з будь-якої ситуації, у тому числі й пов’язаної з трудовими відносинами, завжди можна знайти вихід».

   У разі відмови роботодавця чи інших уповноважених ним посадових осіб прийняти заяву працівника про звільнення за власним бажанням та зареєструвати її, працівник може надіслати таку заяву рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення — за таких обставин датою, з якої буде вестися відлік строку попередження, буде дата вручення, що вказується у повідомленні про вручення.

   Іван Петрович з Даринкою разом склали заяву про її звільнення (Зразок 1) та одразу й відправили її поштою ― отож на свою роботу вона повернулася у доброму гуморі, уявляючи вираз обличчя секретарки директора, коли вона розкриє конверт з їх відправленням і знайде там заяву. Вчинити-то вона вже нічого, що перешкоджало б Даринці звільнитися, не зможе ― адже і у повідомленні про вручення буде вказано дату, та й у журналі вхідної кореспонденції підприємства доведеться зареєструвати лист.

Зразок 1

     Директору ТОВ «Арктур»

                                                                Шевченку В. І.

секретаря відділу збуту

Поліщук Д. Ф.

Заява

    Прошу звільнити мене з посади секретаря відділу збуту за власним бажанням 17 вересня 2013 року.

03.09.2013 р.                                                   Поліщук                                                   Д. Ф. Поліщук

    Таким чином, найперше відкриття у кадровій справі, яке зробила для себе Даринка, було те, що, як виявилося, для звільнення працівника за власним бажанням цілком достатньо лише його волевиявлення — через два тижні після подання роботодавцеві відповідної заяви у будь-який спосіб (особисто, через канцелярію чи відділ кадрів або ж поштою) він зможе без жодних несприятливих для себе наслідків вже не виходити на роботу незалежно від ставлення до його звільнення керівництва.

Обчислення двотижневого строку

    Після вечері Даринка стала гортати КЗпП ― адже відтепер трудове право мало для неї найважливіше значення з усіх дисциплін, які вона вивчала в університеті. Хоча вона аніскільки не сумнівалася, що Іван Петрович не помилився в обчисленні належних строків її звільнення і був правий у твердженні, що двотижневий строк попередження працівником роботодавця про звільнення за власним бажанням обчислюється з дня, наступного за днем подачі відповідної заяви, їй хотілося самій знати відповідну правову норму ― і вона її таки знайшла.

    Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня, а якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день (ст. 2411 КЗпП).

   Так, оскільки Даринка написала й відправила заяву про звільнення за власним бажання 3 вересня, у вівторок, то й бажану дату звільнення вказала рівно через два тижні ― 17 вересня, також вівторок. Проте оскільки, як вже було зазначено, цей строк попередження обчислюється не з дати написання заяви, а з дати, коли вона потрапить до роботодавця, то у випадку Даринки до вказаного нею строку може додатися ще декілька днів, протягом яких пошта доставить листа до її роботодавця. А може і не додатися, оскільки  існує вірогідність, що директор таки погодиться відпустити її у вказаний нею строк (вона ж таки вчасно його попереджала про свій намір звільнитися, хоча і не в письмовій формі). Утім, за вказаних обставин усе залежить від бажання роботодавця ― адже до закінчення двотижневого строку попередження працівник не має права без згоди на це роботодавця самовільно залишити роботу, бо інакше роботодавець буде вправі розірвати трудовий договір з власної ініціативи за прогул без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП). До речі, інші порушення трудової дисципліни з боку працівника протягом двотижневого строку попередження також можуть стати підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

   На практиці досить часто трапляються й випадки, коли у заяві працівника про його звільнення за власним бажанням взагалі не зазначено дня, з якого він просить його звільнити. Зверніть увагу, що роботодавець не може відмовити працівникові у розгляді його заяви лише через те, що там не вказана дата звільнення ― у таких ситуаціях нею просто вважатиметься день, який настане через два тижні після подання заяви про звільнення.

   Також пам’ятайте, що протягом двотижневого строку попередження трудовий договір зберігає свою силу для обох сторін. Незважаючи на те, що передбачений строк попередження про розірвання трудового договору необхідний насамперед самому роботодавцеві для того, щоб підшукати на це місце іншу людину, він не має права звільнити працівника раніше вказаного у заяві строку.

Неможливість продовження роботи

   Наступного дня Даринка зателефонувала Івану Петровичу й похвалилася, що тепер вміє обчислювати строки, передбачені КЗпП. Але той в неї запитав, чи впевнилася вона, що не має право на звільнення за власним бажанням у строк, який сама хоче, без відпрацювання двох тижнів. «А що, і таке буває ― я гадала усі відпрацьовують», ― здивувалася дівчина. «Що ж ти, обчислення строків знайшла, а саму статтю КЗпП, яка врегульовує розірвання трудового договору за бажанням працівника, і не подивилася», ― пожурив її Іван Петрович. «То Ви мені її номер скажіть, я швиденько прочитаю», ― попросила Даринка. «Е ні, ― засміявся той, ― шукай сама, так краще запам’ятаєш».

    Увечері Даринка знову почала читати трудове законодавство ― це виявилося набагато цікавішим для неї, аніж відповідати на безкінечні дзвінки та відправляти листи на посаді секретаря відділу збуту. І таки знайшла підтвердження словам Івана Петровича у ч. 1 ст. 38 КЗпП, що було для неї другим важливим відкриттям: виявляється, роботодавець зобов’язаний звільнити працівника у строк, про який той просить (тобто не лише до спливу двотижневого терміну попередження, а хоч і на наступний день після подання заяви), якщо вимога працівника про звільнення за власним бажанням без відпрацювання двотижневого строку з моменту подання заяви про звільнення, зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин і працівник може навести докази, що підтверджували б це.

Поважна причина для звільнення, передбачена ч. 1 ст. 38 КЗпП

Переїзд на нове місце проживання

   Паспортні відомості про реєстрацію за новим місцем проживання  

Звісно, мається на увазі інший населений пункт, а не  будинок чи сусідня вулиця, або ж наявність умов, що унеможливлюють продовження роботи ― наприклад, віддаленість від місця роботи та відсутність транспорту

  

 Переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість

Довідка з місця роботи чоловіка (дружини) про переведення на роботу в іншу місцевість        

   Відрядження працівника, навіть тривале, не можна вважати переведенням на роботу в іншу місцевість

  

Вступ до навчального закладу  

Довідка (виклик) навчального закладу   

За умови вступу на денне відділення до професійно-технічного, вищого навчального закладу, в аспірантуру, докторантуру незалежно від виду, типу, рівня акредитації та форми власності закладу

   

Неможливість проживання в даній місцевості    

Медичний висновок    

Зазвичай, обумовлюється або станом здоров’я працівника, або негативним впливом навколишнього середовища, що потребує негайного виїзду з такої місцевості

  

 Вагітність        

Довідка медичної установи  

Незалежно від терміну та характеру протікання вагітності

   Догляд за дитиною віком до 14 років або за дитиною-інвалідом       

Вік дитини підтверджується свідоцтвом про її народження, а статус дитини-інваліда — відповідним посвідченням чи медичним висновком

Жодного документального підтвердження необхідності такого догляду не потребується, і роботодавець не вправі цього вимагати — для звільнення за цією підставою достатня лише наявність у працівника таких дітей

   Догляд за хворим членом сім’ї        

Медичний висновок, в окремих випадках довідка про те, що член сім’ї проживає разом із працівником       

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України)

Догляд за інвалідом І групи       

Документ, що засвідчує перебування на інвалідності (посвідчення, виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичний висновок)       

Родинні зв’язки не є обов’язковою умовою — працівник може здійснювати догляд за будь-якою особою, що є інвалідом І групи

Вихід на пенсію

Досягнення пенсійного віку чи встановлення однієї з трьох груп інвалідності      

При цьому фактично пенсія може бути ще не оформлена — достатньо лише наявності права на неї

Прийняття на роботу за конкурсом    

Документ, що свідчить про перемогу на конкурсі чи прийняття на іншу роботу за конкурсом (рішення конкурсної комісії або довідка з майбутнього місця роботи про прийняття на роботу за конкурсом)       

Незалежно від того, чи передбачений законодавством цей конкурс

    Зверніть увагу, що наведений перелік не є вичерпним — у кожному конкретному випадку поважними можуть бути визнані й інші причини (тобто, інші життєві обставини, які змушують працівника звільнитися). Але якщо зазначені причини безумовно належать до поважних, оскільки прямо вказані у ч. 1 ст. 38 КЗпП, то питання, чи слід вважати інші причини звільнення поважними, віддається вже на розсуд роботодавця (щоправда, його рішення може бути оскаржене працівником). Якщо ж працівник не навів поважних причин, він зобов’язаний на вимогу роботодавця допрацювати двотижневий термін.

   Також пам’ятайте, що хоча за загальним правилом у заяві про звільнення працівник не зобов’язаний вказувати причини звільнення, у тих випадках, коли ініціювання працівником розірвання трудового договору зумовлене неможливістю продовжувати роботу, це обов’язково слід зробити. Така вимога про зазначення поважних причин, через які працівник не може продовжувати роботу, пов’язана з тим, що за їх наявності роботодавець зобов’язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, а, отже, він немає часу підшукати нового співробітника й вправі знати про обставини, які працівника спонукають до такого раптового звільнення.

   Порушення роботодавцем законодавства про працю

   Десь через півтора тижня, як вони з Даринкою відправили на її підприємство заяву про звільнення, Іван Петрович їхав додому зовсім знесилений ― нарешті завершилися довгі та важкі врегулювання розбіжностей з новими контрагентами й низка договорів, над якими він корпів довгий час, щоб владнати спірні питання, була підписана. Раптом залунав дзвінок мобільного телефону. «Іване Петровичу, негайно потрібна Ваша допомога! Заява про звільнення вже давно надійшла та зареєстрована, проте директор каже, що не збирається видавати наказ про моє звільнення раніше ніж через місяць ― поки не прийде дівчина, яку вони підшукали на моєї місце. Звісно, я пам’ятаю, що після двох тижнів після того, як на підприємство надійшла моя заява, я цілком законно вже не виходитиму на роботу, але ж тоді я вчасно не зможу ані забрати трудову книжку, ані отримати розрахунок», ― почувся зі слухавки голос Даринки. «Та скільки це може тривати! ― обурився Іван Петрович, ― Добре, давай зустрінемося та я тобі скажу, що робити».

     При зустрічі Іван Петрович розповів Даринці, що у низці законодавчих актів України передбачена відповідальність за недотримання норм трудового законодавства. Так, згідно зі ст. 265 КЗпП будь-який роботодавець, керівник підприємства чи інша особа, винна в порушенні трудових прав людини, нестиме відповідальність згідно з чинним законодавством. До того ж, за різні порушення законодавства про працю (залежно від їх виду, характеру, мотивів вчинення та ступеня вини) передбачаються й різні види юридичної відповідальності — як дисциплінарна, яка полягатиме у винесенні догани чи звільненні, так і адміністративна (статті 41–413 Кодексу України про адміністративні правопорушення), що обернеться накладенням штрафу, й, навіть, кримінальна (статті 172, 173 та 175 Кримінального кодексу України), яка може призвести не лише до сплати штрафу, а й до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, виправних  робіт чи обмеження волі.    

     «А, ― згадала Даринка, ― коли Ви мене насварили, що я не подивилася ст. 38 КЗпП, щоб дізнатися про правила розірвання трудового договору за бажанням працівника, я її вивчила та запам’ятала, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору». «Молодець, ― похвалив її Іван Петрович, ― отож скажи своєму директору, що якщо він не дотримуватиметься законодавства (а відповідно до нього наказ про звільнення працівника за власним бажанням має бути виданий роботодавцем на підставі відповідної заяви працівника не пізніше двох тижнів з моменту подання ним такої заяви або у строк, зазначений працівником в заяві, що зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин), ти напишеш ще заяву про звільнення за власним бажанням у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю ― а це вже обійдеться йому в чималеньку суму».

    У разі звільнення внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові відповідно до ст. 44 КЗпП виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

    До того ж, Іван Петрович нагадав Даринці, що як тільки мине двотижневий термін попередження, працівник має право залишити роботу, вимагати проведення з ним розрахунку і видачі належно оформленої трудової книжки. До речі, оскільки така затримка роботодавцем видання наказу, а, відповідно, й видачі належно оформленої трудової книжки, призводить до вимушеного прогулу працівника, бо позбавляє його можливості офіційно влаштуватися на іншу роботу, то до моменту видачі трудової книжки й проведення з працівником остаточного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП роботодавець повинен виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

    Після спливу двотижневого строку попередження про звільнення за власним бажанням працівник має право припинити роботу — незалежно від того, чи видав роботодавець наказ про його звільнення.

Документальне оформлення

    Як і очікував Іван Петрович, фінансовий фактор таки вплинув на директора Даринки ― у той же день, як вона йому повідомила про можливі наслідки його відмови від підписання наказу про її звільнення, він його таки підписав (між іншим, зі звільненням у той самий день, який Даринка зазначала і в своїй заяві ― хоча, зважаючи на те, що лист надійшов до підприємства на третій день після його відправлення, мав повне право змусити її відпрацювати ще пару днів).

    До речі, оскільки у майбутньому Даринка мала займатися кадровими справами, то саме вона й підготувала (звісно, поки що під пильним керівництвом Івана Петровича) проект наказу про її звільнення, який згодом і був підписаний її директором. Тепер вона добре запам’ятала, що у такому наказі (утім, як і у будь-якому наказі про звільнення) завжди зазначається прізвище, ім’я, по батькові працівника, його посада, дата та причина звільнення з посиланням на статтю 38 або 39 КЗпП (Зразок 2), а на підставі цього наказу вноситься запис до трудової книжки — наприклад, «Звільнено за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України».

Зразок 2

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АРКТУР»

НАКАЗ

16.09.2013 р.                                                           м. Київ                                                             № 124-п

Про звільнення з роботи

ЗВІЛЬНИТИ:

    ПОЛІЩУК Дарину Федорівну, секретаря відділу збуту, 17 вересня 2013 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

    Бухгалтерії провести з Поліщук Д. Ф. повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.

    Підстава: заява Поліщук Д. Ф. від 03.09.2013 р..

Директор                                                                Шевченко                                            В. І. Шевченко

З наказом ознайомлена:

17.09.2013 р.                                                         Поліщук                                              Д. Ф. Поліщук

     Зверніть увагу, що у разі, коли звільнення працівника за власним бажанням зумовлене поважною причиною, то її та відповідний документ, який її підтверджує, також необхідно вказати у наказі. Звісно, працівник має бути ознайомлений з наказом під підпис, а на вимогу працівника роботодавець зобов’язаний видати йому копію наказу.

    Наступного дня після звільнення Даринка прийшла на свою нову роботу та одразу почала облаштовуватися на своєму робочому місці ― розставила кілька вазонів із квітами, які принесла з дому, розклала канцелярію, позаглядала в усі шафи, встигла насварити системного адміністратора, який, на її погляд, щось надто довго підключав до її комп’ютера усілякі програми. Іван Петрович задоволено посміхався ― дівчина виявилася таки жвавою і він мав надію, що мине трохи часу й вона зможе працювати без його щохвилинних підказок. «От аби ти з такою ж швидкістю могла опанувати кадрову справу», ― підморгнув він Даринці. «Іване Петровичу, я маю усе добре роздивитися: нумо мені не сподобається, то я ж ще зможу повернутися на свою стару роботу, ― пожартувала Даринка, ― Ви ж знаєте, що працівник має право відкликати заяву про звільнення до закінчення двотижневого строку, зафіксувавши факт подання такої заяви роботодавцю».

    Працівник, який  попередив  роботодавця про розірвання за власним бажанням трудового договору, укладеного на невизначений  строк,  вправі  до  закінчення  строку  попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена  особа  в  порядку  переведення з іншого підприємства (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9).

    До того ж, і у разі, коли працівник не відкликав свою заяву про звільнення, а просто після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою (звісно, також окрім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору — наприклад, особа, запрошена на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, працівник, направлений для працевлаштування в рахунок броні тощо). Тобто, навіть коли відповідно до наказу роботодавця про звільнення працівника в останній день його роботи з ним був проведений розрахунок і видана належним чином трудова книжка, але наступного дня працівник знову вийшов на роботу і наполягає на скасуванні наказу про звільнення, роботодавець повинен скасувати цей наказ та анулювати належним чином запис про звільнення в трудовій книжці, оскільки працівник фактично не залишив роботи.

    «Ну ти диви ― і справді швидко навчаєшся, ― Іван Петрович був вражений такою несподіваною обізнаністю Даринки у деталях процедури звільнення за власним бажанням, ― що ж, доведеться тебе пригостити запашною кавою ― принаймні, оформлювати звільнення працівників за власним бажанням, сподіваюся, ти вже зможеш».

В який термін роботодавець повинен провести повний розрахунок з працівником при звільненні в Україні?

    Роботодавець в день звільнення зобов'язаний видати працівнику оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у цей же день. Якщо працівник в день звільнення не працював, то виплата належних сум повинна бути здійснена не пізніше наступного дня після того, як звільнений зажадав розрахунок.

    Перед виплатою працівникові належних при звільненні сум зобов'язаний письмово повідомити його про їх нарахований розмірі.

    Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний видати йому довідку про те, що він працював на даному підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

    При виникненні спору про розмір належних сум роботодавець у зазначений термін зобов'язаний виплатити незаперечувану їх частину (ст. 47 і 116 КЗпП).

    Оспорюваний же розмір заробітку роботодавець повинен виплатити тільки в тому випадку, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо він дозволений тільки частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

    У разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця останній зобов'язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.